Продовжуємо знайомити читачів із молодими дослідниками, чия наукова робота розвивається в межах проєкту DAISI Ukraine та поєднує академічний пошук із реальними потребами системи психічного здоров’я.
Цього разу говоримо про дослідження підтримки за принципом «рівний-рівному» – підходу, в основі якого лежить не лише професійна підготовка, а й цінність власного життєвого досвіду.
Аспірантка Лондонського університету королеви Марії Анна Тарасенко пройшла шлях від навчання нейробіології та експериментальної психології у Великій Британії й роботи у сфері досліджень до вивчення того, як взаємодія між консультантами «рівний – рівному» та людьми, яких вони підтримують, працює в українських реаліях.
У розмові – про шлях у науку, дослідження підтримки «рівний-рівному» в Україні, особливості проєктної аспірантури, співпрацю українських і британських науковців та про те, як результати досліджень можуть перетворюватися на реальні зміни у сфері психічного здоров’я.
Розкажіть про себе та про те, чому вирішили займатися наукою?
Я родом зі Сквири на Київщині. Навчалася в Українському фізико-математичному ліцеї при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а згодом продовжила освіту у Великій Британії, де здобула ступені бакалавра та магістра з нейробіології та експериментальної психології.
Анна Тарасенко
Під час навчання в університеті я сама зіткнулася з труднощами, пов’язаними з психічним здоров’ям, і пройшла власний шлях до відновлення. Згодом цей досвід став для мене можливістю підтримувати інших студентів, які переживали щось подібне. Тоді я ще не знала, що така форма взаємодії має назву – підтримка за принципом «рівний – рівному».
Я почала писати про власний досвід і відкрито говорити про нього. Поступово помітила, що це допомагає й іншим ставати відкритішими: люди частіше ділилися своїми історіями, говорили про пережите та наважувалися звертатися за допомогою. Для мене це було дуже важливо і, мабуть, значною мірою визначило мій подальший професійний та науковий шлях.
Після завершення навчання я кілька років працювала у стартапі, який розробляв методи неінвазивної стимуляції мозку. Саме там я по-справжньому захопилася дослідницькою роботою. Мене захопила сама можливість ставити запитання, на які ще немає готових відповідей, шукати закономірності й поступово наближатися до їх розуміння.
Сьогодні моє дослідження поєднує дві важливі частини мого життя -науковий інтерес і власний досвід. Саме на перетині науки та особистого досвіду я бачу можливість краще зрозуміти, як підтримка за принципом «рівний – рівному» може допомагати людям на шляху до відновлення.
У чому полягає ваше наукове дослідження: яку проблему ви вивчаєте та чому вона важлива?
У своєму дослідженні я прагну зрозуміти, як на практиці працює підтримка за принципом «рівний – рівному» та як вибудовуються стосунки між консультантами й людьми, яких вони підтримують.
Ми знаємо, що важливою основою такої підтримки є власний життєвий досвід консультантів. Однак залишається багато запитань: як саме вони використовують цей досвід у роботі? Чим і за яких обставин діляться ним? Як на це реагують люди, які отримують підтримку, і яке значення така взаємодія має для них? На ці питання досі немає однозначних відповідей.
Крім того, більшість досліджень підтримки «рівний – рівному» проводили в західних країнах. Український контекст має свої особливості, а в умовах повномасштабної війни цей досвід набуває ще більшої специфіки та значення.
Тому для мене особливо важливо дослідити саме український досвід – почути голоси консультантів «рівний-рівному» та людей, яких вони підтримують, зрозуміти їхній досвід взаємодії й зробити так, щоб він був представлений у науковому просторі.
На якому етапі зараз перебуває дослідження та які результати або напрацювання вже маєте?
Зараз ми збираємо дані, тож говорити про конкретні результати ще зарано. Водночас можна зауважити, що мене особисто надихає, то це те, що наших консультантів тепло прийняли в командах і колеги бачать та цінують їхній внесок. Усі консультанти вже працюють із пацієнтами, а дехто супроводжує вже по 16 людей. За кожною з цих цифр стоїть чиясь історія.
Що таке проєктна аспірантура і в чому, на ваш погляд, її головна відмінність та перевага порівняно з класичною аспірантурою?
У Великій Британії проєктний підхід до аспірантури є досить поширеним: дослідження часто пов’язане з конкретною практичною або клінічною потребою. Для мене саме в цьому полягає одна з головних переваг такого формату.
Аспірант працює не просто над дисертацією як академічною роботою, а над дослідженням, результати якого можуть мати реальне практичне значення. Особливо цінно бачити зв’язок між наукою і практикою та розуміти, що дисертаційна робота потенційно може впливати на якість допомоги й змінювати життя людей уже сьогодні.
Що вам дає робота в межах DAISI Ukraine та співпраця з українськими й британськими науковцями?
Оскільки дослідження відбувається в Україні, надзвичайно важливо мати поруч місцевих партнерів, які глибоко розуміють контекст, законодавство і реалії, у яких працюють команди. Без них ця робота була б просто неможлива.
Яке практичне значення може мати ваше дослідження для системи психічного здоров’я в Україні?
Якщо результати дослідження покажуть, що залучення консультанта за принципом «рівний – рівному» до роботи мобільної мультидисциплінарної команди справді позитивно впливає на стан і відновлення пацієнтів, – це може стати вагомим аргументом для подальшого розвитку такої моделі в Україні та її ширшого впровадження в роботу мобільних команд.
Для мене це не лише питання наукових результатів. Я вірю, що людина, яка проходить через складні життєві випробування, має відчувати, що вона не залишається з ними наодинці. І особливу цінність може мати підтримка того, хто не просто знає про цей досвід із теорії, а сам пройшов схожий шлях і здатен по-справжньому зрозуміти іншу людину.
Як участь у проєктній аспірантурі вплинула на вас як на молоду науковицю: які знання, навички чи нові можливості ви отримали?
Моя робота мене надихає! Коли я проводжу супервізії з нашими консультантами, я бачу, як вони зростають і чую їхні відгуки та відгуки пацієнтів. Саме це дає мені сили продовжувати, попри всі труднощі.