Сьогодні ми говоримо про роботу Центру психічного здоров’я у Прилуках, виклики, з якими стикається громада, та нові підходи до надання психічної та психосоціальної допомоги.
Наш співрозмовник – керівник Центру психічного здоров’я Ірина Ільєнко, яка працює з мешканцями громади та є учасником проєкту DAISI. У межах проєкту команда має можливість розвивати мультидисциплінарний підхід і впроваджувати принцип “рівний-рівному” – залучати до роботи мешканців громади із власним досвідом подолання психічних труднощів.
В інтерв’ю вона розповіла про те, з якими запитами найчастіше звертаються люди, які потреби сьогодні є найбільш актуальними для громади та як змінюється підхід до підтримки людей у сфері психічного здоров’я, у тому числі завдяки впровадженню новацій проєкту DAISI.
Пані Ірино, розкажіть, будь ласка, про ваш Центр психічного здоров’я та мобільну мультидисциплінарну команду: яку допомогу вона надає мешканцям громади та з якими запитами найчастіше звертаються люди?
Центр психічного здоров’я у Прилуках працює на базі Прилуцької центральної міської лікарні був створений 24 жовтня 2024 року. Має дві мультидисциплінарні команди: амбулаторну та мобільну, у складі якої працюють 2 психіатра, 2 сестри медичні, клінічний психолог, соціальний працівник, які надають психіатричну, психологічну, психосоціальну допомогу та кризове втручання. Найчастішими запитами від людей, які звертаються за допомогою є тривожні стани, депресивні стани, БАР, ПТСР.
Які основні виклики у сфері психічного здоров’я сьогодні постають перед вашою громадою? Які категорії людей найбільше потребують підтримки та допомоги?
Одним із ключових викликів, з якими наша команда стикається є стигматизація психічних розладів. Вона й досі заважає багатьом людям відкрито говорити про свої проблеми та своєчасно звертатися за допомогою.
Водночас ми бачимо низку інших системних викликів.
Перш за все, це нестача фахівців – психіатрів, психологів, медичних сестер та психотерапевтів.
Другий виклик – перевантаженість системи. Велика кількість запитів на взаємодію з фахівцями центру психічного здоров’я призводить до тривалого очікування на отримання послуги та черг.
Ще одна проблема – обмежені ресурси та недостатнє фінансування. Зокрема, це стосується оплати праці працівників мультидисциплінарної команди, яка не завжди відповідає високому рівню їхньої завантаженості та відповідальності.
Також ми стикаємося з культурними бар’єрами. Наприклад, внутрішньо переміщені особи іноді мають труднощі із роз’ясненням своїх емоцій, стану в якому перебувають, а також – адаптацією та інтеграцією у нове середовище. Їм необхідна підтримка у питаннях інтеграції в громаду, подоланні втрат і невизначеності.
Якщо говорити про категорії людей, які сьогодні найбільше потребують підтримки, то насамперед це ветерани та їхні родини – люди, яким необхідна допомога в адаптації до мирного життя та в роботі з травматичним досвідом.
Окрема категорія – діти та підлітки, які мають потребу в емоційній стабілізації, корекції поведінкових розладів та подолання навчальних труднощів. І, безумовно, важливо не залишати поза увагою медичних працівників. Окремо варто відзначити стигматизацію серед них. Фахівці часто бояться відкрито говорити про власні психологічні труднощі, оскільки побоюються втратити авторитет серед колег.
Для них особливо актуальними є профілактика професійного вигорання та створення груп підтримки. Тому сьогодні важливо не лише забезпечувати доступ людей до послуг у сфері психічного здоров’я, а й створювати середовище, у якому звернення по допомогу сприймається як нормальний і своєчасний крок.
Що спонукало ваш заклад доєднатися до проєкту DAISI? Які можливості або переваги для закладу, фахівців і громади ви бачите в такій співпраці?
Спонукало доєднатися до проєкту DAISI те, що працівники нашого Центру вже давно замислювалися над ідеєю залучити до спільної роботи обізнаного у тонкощах подолання психічних труднощів мешканця громади – людину, яка може ділитися своїм досвідом і підтримувати інших, опираючись на власний життєвий шлях, у якості незалежного консультанта.
Однією з найбільших переваг зазначеної співпраці ми бачимо можливість разом досліджувати цей підхід і на власному практичному досвіді зрозуміти, наскільки потрібним та ефективним є залучення консультанта з власним досвідом до роботи Центру.
Важливо й те, що отримані знання та практичний досвід ми зможемо в подальшому передати іншим центрам психічного здоров’я, тим самим сприяючи поширенню даного підходу та розвитку системи підтримки людей у громадах.
У чому ви бачите цінність підходу “рівний-рівному” для пацієнтів, фахівців і громади?
Підхід “рівний-рівному” має особливу цінність, адже він створює своєрідний міст між пацієнтами, фахівцями мультидисціплінарної команди та громадою, роблячи допомогу більш людяною, доступною та ефективною. Для пацієнтів насамперед важливі довіра та прийняття. Людям часто легше відкриватися тому, хто має схожий досвід психічних труднощів і вже пройшов власний шлях відновлення. Це також допомагає зменшувати стигму: пацієнт бачить, що психічні труднощі можна подолати і що з ними не потрібно залишатися наодинці. Крім того, вони можуть ділитися практичними стратегіями самодопомоги, які перевірені власним досвідом і можуть бути корисними у повсякденному житті.
Для фахівців мультидисциплінарної команди цінність полягає, зокрема, у можливості отримувати додатковий зворотний зв’язок і краще розуміти реальні потреби пацієнтів. Це дозволяє робити професійну допомогу більш адресною. Водночас розподіл відповідальності між командою та консультантами з власним досвідом може допомагати зменшувати навантаження на лікарів і психологів та запобігати професійному вигоранню. Фактично фахівці отримують додаткових партнерів у процесі надання допомоги, що може підвищувати ефективність роботи команди.
Для громади цей підхід сприяє соціальній інтеграції. Люди з досвідом психічних труднощів можуть ставати активними учасниками життя громади, а не лише отримувачами допомоги. Так, поступово формується культура підтримки, де звернення по допомогу та взаємодопомога сприймаються як нормальна частина життя.
Крім того, консультанти “рівний-рівному” доповнюють роботу професійної команди, допомагаючи розширювати доступ до підтримки та посилювати ресурси самої громади.
Яких змін у сфері психічного здоров’я вашої громади ви хотіли б досягти завдяки таким ініціативам?
Завдяки таким ініціативам ми хотіли б бачити більш системні зміни у сфері психічного здоров’я нашої громади.
Насамперед, цінність таких ініціатив у тому, що вони допомагають поступово перетворювати систему психічного здоров’я з реактивної на проактивну. Тобто громада має не лише реагувати на вже наявні проблеми та лікувати їхні наслідки, а й створювати умови для їх попередження.
Важливо також посилювати підтримку самих консультантів «рівний-рівному», розвивати доступні форми допомоги та сприяти соціальній інтеграції людей із досвідом психічних розладів. Хотілося б, щоб у результаті таких ініціатив у громаді формувалося середовище, де люди не бояться звертатися за допомогою, а психічне здоров’я сприймається як важлива складова загального добробуту людини та громади.
Що для вас особисто є показником того, що допомога у сфері психічного здоров’я справді працює для громади?
Допомога у сфері психічного здоров’я, яка справді працює, є не лише статистикою, а забезпечує насамперед реальні зміни у житті людей і в самій громаді.
На рівні пацієнтів – це відновлення повсякденного функціонування, повернення до роботи чи навчання, зниження кількості кризових випадків і, що дуже важливо, зростання довіри до системи допомоги.
Для фахівців – це менше професійного вигорання, можливість розвиватися та працювати з пацієнтами як партнерами, зокрема через підхід залучення консультантів “рівний-рівному”.
А на рівні громади – це зміна ставлення до психічного здоров’я, коли воно перестає бути табу, а люди отримують підтримку та краще справляються з викликами, кризами й наслідками війни.
Тобто головний показник для мене – це, коли позитивні зміни стають помітними не лише в статистиці, а й у реальному житті людей.
Що для вас особисто означає робота у сфері психічного здоров’я? Який момент чи історія пацієнта найбільше запам’яталися?
Поєднання професійних знань, науки та людяності. Це можливість допомагати людям не просто долати труднощі, а повертатися до повноцінного життя з відчуттям безпеки, підтримки та власної цінності.
Я пам’ятаю історії всіх своїх пацієнтів, тому що кожен із них для мене важливий. Але особливо запам’ятовуються моменти, коли люди, які тривалий час не зверталися за допомогою, після взаємодії з нами говорять: “Я навіть не думав, що знову зможу жити повноцінним життям. Чому я не звернувся по допомогу раніше?”.
Саме в такі моменти я розумію, що наша робота справді має сенс і що ми працюємо недаремно.
Ми проводимо громадські консультації та відкриті зустрічі, де мешканці можуть висловити свої пропозиції. Також організовуємо фокус-групи з окремими категоріями населення – ветеранами, освітянами, ВПО, молоддю, щоб краще розуміти їхні специфічні потреби та виклики.
Регулярно проводимо опитування, щоб оцінювати якість наших послуг і виявляти нові потреби громади. Крім того, ми співпрацюємо із соціальними службами, щоб краще координувати допомогу людям і сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Для нас важливо, щоб послуги формувалися не лише “для громади”, а й разом із громадою.
Які сильні сторони вашої мультидисциплінарної команди ви хотіли б підкреслити?
Серед сильних сторін нашої мультидисциплінарної команди я б насамперед відзначила професійну різноманітність, взаємодоповнюваність і командну роботу.
У команді працюють фахівці різних напрямів. Кожен має свою професійну перспективу, тому ми можемо одночасно враховувати медичні, психологічні та соціальні аспекти допомоги й бачити людину комплексно.
Ще одна наша сильна сторона – координація та спільне прийняття рішень. Це дозволяє краще реагувати на потреби пацієнта та підвищувати якість допомоги.
Також команда є достатньо гнучкою – ми можемо працювати як із кризовими ситуаціями, так і забезпечувати довготривалу підтримку.
І, звичайно, для нас важливе партнерство з пацієнтом. Людина не просто отримує допомогу, а стає активним учасником процесу свого відновлення.