В межах рубрики «Люди DAISI» продовжуємо знайомити вас із молодими дослідниками Інституту психіатрії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, хто сьогодні здобуває науково-освітній досвід у форматі проєктної аспірантури та закладає основу для отримання науково-обґрунтованих даних для подальшої розбудови системи психічного здоров’я в Україні.
Цього разу наша героїня – лікарка-психіатриня, молодша наукова співробітниця Інституту, аспірантка другого року навчання проєктної аспірантури та небайдужа громадянка України, яка набуті систематизовані знання, уміння і практичні навички, професійні, світоглядні і громадянські якості впроваджує у повсякденне життя громад України. Знайомтесь – Олександра Колумбет.
У новому інтерв’ю ми говоримо про те, як робота в психіатричній лікарні під час проходження інтернатури по психіатрії спонукала до участі в науковому дослідженні, а також чим проєктна аспірантура відрізняється від традиційного формату, який досвід дає співпраця з українськими та британськими дослідниками та, найголовніше, як результати наукової роботи можуть перетворюватися на реальні зміни у системі психічного здоров’я України.
Олександра Колумбет
Чому Ви вирішили займатися наукою?
Наука цікавила мене ще під час опанування знань на першому та другому рівнях вищої освіти, але тривалий час не бачила для себе середовища, у якому могла б системно розвиватися саме в напрямку поєднання практичних знань, світового досвіду та наукових розробок. Усе змінилося, коли почала працювати в Інституті психіатрії, де побачила, як наукові ідеї перетворюються на реальні дослідження. З’явилася можливість працювати поруч із науковцями зі світовим ім’ям, долучатися до обговорень актуальних пороблених питань у сфері психічного здоров’я, у тому числі в рамках міжнародних дослідницьких проєктів.
Саме це середовище дало мені можливість серйозніше замислитися про власний шлях у науці. Тому вступ до аспірантури став для мене досить природним продовженням роботи в Інституті та бажання розвиватися не лише як лікар, а й як дослідник.
У чому полягає ваше наукове дослідження: яку проблему ви вивчаєте та чому вона важлива?
Моє дослідження присвячене вдосконаленню системи психосоціального відновлення пацієнтів у практиці мобільних мультидисциплінарних команд психічного здоров’я.
Окремий фокус моєї роботи – інтеграція консультантів за принципом «рівний-рівному», тобто людей, які мають власний досвід подолання проблем із психічним здоров’ям і відновлення. Особливо мене цікавить залучення консультантів із військовим досвідом до роботи з ветеранами та військовослужбовцями.
Для України це особливо актуально зараз, коли через війну значно зростає потреба в психіатричній і психосоціальній допомозі. При цьому важливо не лише збільшувати кількість послуг, а й шукати моделі, які допомагають людині залишатися включеною у власне життя, сім’ю та громаду. Саме тому розвиток допомоги на рівні громади та залучення людей із власним досвідом відновлення є для мене дуже важливими напрямами.
На якому етапі зараз перебуває дослідження та які результати або напрацювання вже маєте?
Зараз ми вже перейшли від етапу підготовки платформи для збору наукових даних до практичної реалізації дослідження, тобто накопичення наукових даних, їх узагальнення, обробки та аналізу. Дослідження є частиною проєкту DAISI Ukraine, що реалізується науковцями Інституту психіатрії Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Лондонського університету королеви Марії та полягає у дослідженні того, як існуюча кількість та склад мобільних мультидисциплінарних команд відповідають потребам громад, а впроваджений пакет послуг – потребам користувачів послуг, і шукати шляхи покращення ситуації.
Перед початком основного етапу була проведена велика підготовча робота: розробка дизайну дослідження, підготовка інструментів оцінювання, робота з командами, пошук і відбір консультантів «рівний-рівному», їхнє навчання та підготовка до інтеграції в команди.
Тепер уже триває безпосередня реалізація дослідження, залучаються пацієнти, консультанти «рівний — рівному» працюють у командах, а ми паралельно збираємо дані та аналізуємо сам процес впровадження нової моделі.
Для мене важливим результатом уже на цьому етапі є не тільки накопичення кількісних даних. Ми бачимо реальні організаційні питання, бар’єри та потреби, які виникають під час інтеграції нової ролі в систему психіатричної допомоги. І саме ці спостереження можуть бути дуже цінними для подальшого масштабування такої моделі.
Що таке проєктна аспірантура і в чому, на ваш погляд, її головна відмінність та перевага порівняно з класичною аспірантурою?
Проєктна аспірантура – це формат, у якому тема аспіранта є частиною більшого наукового проєкту. У моєму випадку – це DAISI Ukraine. Тому я маю можливість працювати з даними реального дослідження, бути залученою до всіх його етапів, працювати в команді українських і британських дослідників та отримувати досвід проведення міжнародного дослідження. Власне, це і є для мене головною перевагою такого формату.
Що вам дає робота в межах DAISI Ukraine та співпраця з українськими й британськими науковцями?
Насамперед DAISI Ukraine дає мені можливість працювати в міжнародному дослідницькому середовищі та бачити, як організовуються масштабні дослідження на практиці.
Особливо цінною є постійна взаємодія з українськими та британськими колегами. Це можливість обговорювати методологію, дизайн дослідження, складні практичні ситуації та отримувати різні погляди на одну проблему.
Крім того, така співпраця вчить критично ставитися до міжнародного досвіду. Ми не можемо просто взяти модель, яка ефективно працює у Великій Британії, і механічно перенести її в Україну. Потрібно зрозуміти, які її компоненти є універсальними, а які необхідно адаптувати до української системи охорони здоров’я, нашого законодавства, ресурсів і, звичайно, реалій війни.
Яке практичне значення може мати ваше дослідження для системи психічного здоров’я в Україні?
Сподіваюся, що практичним результатом буде передусім розуміння того, як саме можна інтегрувати консультантів «рівний-рівному» в роботу мобільних команд психічного здоров’я в Україні.
Важливо отримати відповідь не лише на питання, чи може така модель бути корисною для пацієнтів, але й на дуже практичні питання: кого і як обирати на цю посаду, як і чому навчати консультантів «рівний-рівному», якою має бути їхня роль у команді, як організувати супервізію, як вибудовувати межі відповідальності та взаємодію з іншими фахівцями.
Якщо ми отримаємо позитивні результати, ці напрацювання потенційно можуть стати основою для подальшого розвитку та масштабування peer support у системі психічного здоров’я України, зокрема в допомозі ветеранам і людям, які переживають наслідки війни.
Для мене особливо важливо, щоб результатом дослідження була не лише відокремлена наукова публікація, а знання, які можна використати для реальних змін у практиці.
Як участь у проєктній аспірантурі вплинула на вас як на молодого науковця – які знання, навички чи нові можливості ви отримали?
Насамперед вона дуже змінила моє уявлення про те, як насправді створюється наука. Раніше дослідження могло здаватися досить лінійним процесом: є питання, дизайн, збір даних і результат. У реальності між цими етапами виникає величезна кількість рішень, дискусій, змін і практичних викликів.
Я отримала досвід роботи з дизайном рандомізованого дослідження, підготовкою дослідницьких інструментів, збором даних, етичними та організаційними питаннями, а також із якісними методами дослідження. Але не менш важливими для мене стали навички комунікації та командної роботи. Також проєкт відкрив для мене міжнародне наукове середовище — можливість працювати з дослідниками з інших країн, брати участь у професійних дискусіях, представляти власні ідеї та поступово формувати свій напрям досліджень.
І, мабуть, найважливіше — я стала краще розуміти, якою дослідницею хочу бути. Мені цікава наука, яка знаходиться на перетині клінічної психіатрії, організації системи психічного здоров’я та реального досвіду людей, які користуються цими послугами.